воскресенье, 5 июня 2011 г.

 


Українська пісня - це бездонна душа українського народу
     О. Довженко
    
     Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом:
    
     Як вдарили з семи гармат
     Усереду вранці —
     Накидали вороженьків
     Повнісінькі шанці!
    
     Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»).
     Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.).
     Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури».
     Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру:
    
     Іди, іди дощику,
     Зварю тобі борщику
     В полив'янім горщику!
    
     Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками.
     Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим.
     Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи:
    
     А чужа сторона
     І без вітру шумить, —
     Чужий батько, чужа мати
     І не б'ють, то болить.
    
     Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ:
    
     Ой Морозе, Морозенку,
     Ой да ти славний козаче!
     За тобою, Морозенку,
     Вся Вкраїна плаче!
    
     З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.
     Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.








В'язання - це творча робота, до того ж робота приємна і зовсім не утомлива. Давно відомо, що в'язання не лише відганяє похмурі думки, але і сприяє гарному настрою. Адже результат праці - красиво зв'язана річ - приносить повне задоволення.
               Всім відомо, що гарному настрою, а отже, і підвищенню тонусу дуже сприяє відпочинок. Він знімає втому, запобігає стомлення, оберігає крихкі нервові клітини від виснаження. А чи знаєте Ви що в'язання може надавати лікувальну дію? Багато медиків вважають, що рукоділля взагалі, а в'яже зокрема, надзвичайно благотворно діють на психіку людини.
              В'язання є одним з найпоширеніших видів рукоділля, а в'язання гачком доступно і легко може освоїти будь-яка людина. В'язати можна будь-які предмети одяг і декоративні предмети, використовувані в побуті (серветки, сумки, шапочки і ін. види візерункового полотна).
              Де брати узори схеми і ідеї? Почерпнути натхнення можна, звичайно ж, у професіоналів. Існують цілі магазини, де виставлені рукодільні речі, безліч друкарських видань, глянсових журналів по в'язанню. Всі вони при перегляді приносять справжнє задоволення. Що ж, якщо в'язання гачком це і Ваше хобі теж, тоді давайте цим задоволенням насолоджуватися разом! :) З великим задоволенням поділимося або поміняємося матеріалом по тому, що в'яже гачком з тими, що всіма бажають!
 Історія виникнення в'язання гачком
   Здавна, намагаючись прикрасити свій побут, люди прагнули використовувати самі прості матеріали для сполучення нескладних форм і засобів з невибагливими візерунками, досягши при цьому високої майстерності. Ручне в'язання спочатку з'явилося як проста утилітарна необхідність, надалі перетворилося в дійсне мистецтво. В'язані вироби завжди цінувалися дуже високо. Наприклад, у Європі їх могли спочатку носити тільки дуже заможні люди. В'язані шовкові панчохи були подарунком навіть для королів! Так, шведський король Ерік ІV виписав собі пари шовкових панчіх. А коштували вони - річне жалування королівського шевця...

   Дуже складно точно установити історію в'язання, тому що нитки і трикотаж зберегти важко. Але все-таки деякі свідчення цього мистецтва дійшли до нас у вигляді зображень. В одній з єгипетських гробниць (1900 рік до н.е.) збереглося зображення жінки, що надягає шкарпетки. Відбиток панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї в 79 році н.е. Дитячі панчохи ІII-IV ст. н.е. знайдені в Єгипті . Ці панчохи уже враховували форму взуття, сандалій з ремінцем після великого пальця. У древніх єгиптян при виготовленні носка великий палець в'язався окремо, як на рукавицях. Пізніше десь в ІX-XІ століттях деякі митецькі в'язальниці стали наносити навіть тексти на носки . У музеях Детройта і Баделя зберігаються такі зразки давньоєгипетського в'язання з бавовняних ниток із давньоарабським текстом.

   У XV-XVІ століттях в'язання досить активно поширюється по Європі і перетворюється в домашню роботу й у прибуткову галузь: в'яжуть панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки. Тоді ж з'явився і став традиційним для шотландців головний убір - в'язаний берет. З'явилися цілі в'язальні цехи. У 1589 році помічник парафіяльного священика з Вулбриджа Вільям Лі винайшов в'язальний верстат. Але чим більше випускалося виробів масового машинного виробництва , тим більше коштовними ставали вироби , виготовлені вручну, а особливо, вироби, зв'язані гачком, адже такі вироби неможливо було повторити на машині. І дотепер немає в'язальних машин, які б могли в'язати полотно, схоже на зв'язане гачком.

   Згодом роботи майстрів стають мистецтвом, в'язані вироби попадають у музеї. Наприклад, дві кофти XVІІ століття зберігаються у Швеції - у Північному музеї в Стокгольмі й в Історичному музеї в Ґетеборзі . Звичайно в Європі кофти в'язали з однотонної пряжі, прикрашаючи виворітними петлями лицьове полотно, але ж араби ще пару тисяч років тому могли виконувати багатобарвні складні візерунки.

   У наші дні це мистецтво продовжує розвиватися, збагачуючи новими мотивами, композиційними прийомами , сучасними матеріалами. Для цього заняття потрібні знання крою і шиття по трикотажу, а в роботі з гачком багато загального з вишивкою і ткацтвом. І все рівно , ручне в'язання вигідно різниться з інших видів рукоділля. Особливо воно привабливо, що вихідний матеріал - пряжу - можна використовувати кілька разів і без особливих втрат. Ручне в'язання дозволяє виготовляти неповторні, унікальні моделі. Можливості гачка дозволяють зробити різні декоративні речі, наприклад, мережива, покривала, одяг, іграшки, прикраси. Дійсно, у даний час дуже важко представити наш гардероб без трикотажу. В'язані вироби зручні і міцні, практичні й елегантні, в них тепло і затишно.

   Ручне в'язання дозволяє виразити свою індивідуальність, задуманий образ за допомогою вибору фактури і кольору пряжі, її переплетень, оформлення і фасону виробів.

   При в'язанні виробів припустимий тісний взаємозв'язок стилів, візерунків, сполучення спиць і гачка. Але все-таки рекомендуємо виявляти почуття міри, тому що кожна деталь повинна бути значуща і на своєму місці, щоб ваші моделі не виглядали безглуздо або неакуратно виконаними. За допомогою виставок, журналів, демонстрації моделей спробуйте створити свій неповторний образ і настрій.

   Цінуйте матеріали і свій час: створюйте свої моделі, а наші уроки допоможуть Вам. Адже іноді трапляється так, що модель подобається в журналі, а у Вашому виконанні вона не виглядає належим чином. Це відбувається через багато причин:

   - помилка при виборі візерунка;

   - не враховане сполучення різних ниток або кольорів;

   - помилка при розрахунку;

   - деталі зв'язані дуже акуратно, а от виріб оброблений не якісно;

   - не враховані мотиви візерунків і т.п.

   А переробити не завжди є час, та й бажання вже того немає. І пряжа після перев'язування хоч небагато , але змінює свої якості не до кращого - деякі види сучасної пряжі зовсім не можна перев'язувати.

   Але ж дуже часто досить лише використовувати фактуру пряжі для створення красивої неординарної речі. Практична людина зуміє "вписати" у свій гардероб моду і продовжити термін життя своїх виробів, витративши при цьому мінімум часу. Все частіше при виготовленні одягу використовуються мережива й ажурні комірці, - і Ваша сукня вже виглядає більш витонченою, елегантною, жіночнішою.

   Головні убори і рукавички - найбільш актуальне доповнення до костюма. Їх не можна повторити з тканини - а шаль, зв'язана гачком завжди буде тільки Вашою неповторною річчю. І взагалі головні убори - особливі вироби, вони завжди на очах, привертають увагу на відміну від суконь, костюмів, кофточок, що сховані часто під верхнім одягом.

   Мода на трикотаж - це і прикраса нашого інтер'єру. Можна створити в'язаний абажур або скатертину, серветку або вазочку - і Ваш будинок набуде лише Вам властивий затишок і тепло.

   Багато візерунків самі по собі не нові, але комбінації цих візерунків можуть бути нескінченими, а творча думка дозволяє створення безлічі форм.







Вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.


Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.
Багатство і різноманітність геометричних елементів в українській вишивці (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов'янських і неслов'янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині. Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині. Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті. Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. . Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.
Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.