Українська пісня - це бездонна душа українського народу
     О. Довженко
    
     Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом:
    
     Як вдарили з семи гармат
     Усереду вранці —
     Накидали вороженьків
     Повнісінькі шанці!
    
     Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»).
     Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.).
     Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури».
     Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру:
    
     Іди, іди дощику,
     Зварю тобі борщику
     В полив'янім горщику!
    
     Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками.
     Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим.
     Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи:
    
     А чужа сторона
     І без вітру шумить, —
     Чужий батько, чужа мати
     І не б'ють, то болить.
    
     Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ:
    
     Ой Морозе, Морозенку,
     Ой да ти славний козаче!
     За тобою, Морозенку,
     Вся Вкраїна плаче!
    
     З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.
     Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.

В'язання - це творча робота, до того ж робота приємна і зовсім не утомлива. Давно відомо, що в'язання не лише відганяє похмурі думки, але і сприяє гарному настрою. Адже результат праці - красиво зв'язана річ - приносить повне задоволення.

               Всім відомо, що гарному настрою, а отже, і підвищенню тонусу дуже сприяє відпочинок. Він знімає втому, запобігає стомлення, оберігає крихкі нервові клітини від виснаження. А чи знаєте Ви що в'язання може надавати лікувальну дію? Багато медиків вважають, що рукоділля взагалі, а в'яже зокрема, надзвичайно благотворно діють на психіку людини.

              В'язання є одним з найпоширеніших видів рукоділля, а в'язання гачком доступно і легко може освоїти будь-яка людина. В'язати можна будь-які предмети одяг і декоративні предмети, використовувані в побуті (серветки, сумки, шапочки і ін. види візерункового полотна).

              Де брати узори схеми і ідеї? Почерпнути натхнення можна, звичайно ж, у професіоналів. Існують цілі магазини, де виставлені рукодільні речі, безліч друкарських видань, глянсових журналів по в'язанню. Всі вони при перегляді приносять справжнє задоволення. Що ж, якщо в'язання гачком це і Ваше хобі теж, тоді давайте цим задоволенням насолоджуватися разом! :) З великим задоволенням поділимося або поміняємося матеріалом по тому, що в'яже гачком з тими, що всіма бажають!

 Історія виникнення в'язання гачком

   Здавна, намагаючись прикрасити свій побут, люди прагнули використовувати самі прості матеріали для сполучення нескладних форм і засобів з невибагливими візерунками, досягши при цьому високої майстерності. Ручне в'язання спочатку з'явилося як проста утилітарна необхідність, надалі перетворилося в дійсне мистецтво. В'язані вироби завжди цінувалися дуже високо. Наприклад, у Європі їх могли спочатку носити тільки дуже заможні люди. В'язані шовкові панчохи були подарунком навіть для королів! Так, шведський король Ерік ІV виписав собі пари шовкових панчіх. А коштували вони - річне жалування королівського шевця...

   Дуже складно точно установити історію в'язання, тому що нитки і трикотаж зберегти важко. Але все-таки деякі свідчення цього мистецтва дійшли до нас у вигляді зображень. В одній з єгипетських гробниць (1900 рік до н.е.) збереглося зображення жінки, що надягає шкарпетки. Відбиток панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї в 79 році н.е. Дитячі панчохи ІII-IV ст. н.е. знайдені в Єгипті . Ці панчохи уже враховували форму взуття, сандалій з ремінцем після великого пальця. У древніх єгиптян при виготовленні носка великий палець в'язався окремо, як на рукавицях. Пізніше десь в ІX-XІ століттях деякі митецькі в'язальниці стали наносити навіть тексти на носки . У музеях Детройта і Баделя зберігаються такі зразки давньоєгипетського в'язання з бавовняних ниток із давньоарабським текстом.

   У XV-XVІ століттях в'язання досить активно поширюється по Європі і перетворюється в домашню роботу й у прибуткову галузь: в'яжуть панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки. Тоді ж з'явився і став традиційним для шотландців головний убір - в'язаний берет. З'явилися цілі в'язальні цехи. У 1589 році помічник парафіяльного священика з Вулбриджа Вільям Лі винайшов в'язальний верстат. Але чим більше випускалося виробів масового машинного виробництва , тим більше коштовними ставали вироби , виготовлені вручну, а особливо, вироби, зв'язані гачком, адже такі вироби неможливо було повторити на машині. І дотепер немає в'язальних машин, які б могли в'язати полотно, схоже на зв'язане гачком.

   Згодом роботи майстрів стають мистецтвом, в'язані вироби попадають у музеї. Наприклад, дві кофти XVІІ століття зберігаються у Швеції - у Північному музеї в Стокгольмі й в Історичному музеї в Ґетеборзі . Звичайно в Європі кофти в'язали з однотонної пряжі, прикрашаючи виворітними петлями лицьове полотно, але ж араби ще пару тисяч років тому могли виконувати багатобарвні складні візерунки.

   У наші дні це мистецтво продовжує розвиватися, збагачуючи новими мотивами, композиційними прийомами , сучасними матеріалами. Для цього заняття потрібні знання крою і шиття по трикотажу, а в роботі з гачком багато загального з вишивкою і ткацтвом. І все рівно , ручне в'язання вигідно різниться з інших видів рукоділля. Особливо воно привабливо, що вихідний матеріал - пряжу - можна використовувати кілька разів і без особливих втрат. Ручне в'язання дозволяє виготовляти неповторні, унікальні моделі. Можливості гачка дозволяють зробити різні декоративні речі, наприклад, мережива, покривала, одяг, іграшки, прикраси. Дійсно, у даний час дуже важко представити наш гардероб без трикотажу. В'язані вироби зручні і міцні, практичні й елегантні, в них тепло і затишно.

   Ручне в'язання дозволяє виразити свою індивідуальність, задуманий образ за допомогою вибору фактури і кольору пряжі, її переплетень, оформлення і фасону виробів.

   При в'язанні виробів припустимий тісний взаємозв'язок стилів, візерунків, сполучення спиць і гачка. Але все-таки рекомендуємо виявляти почуття міри, тому що кожна деталь повинна бути значуща і на своєму місці, щоб ваші моделі не виглядали безглуздо або неакуратно виконаними. За допомогою виставок, журналів, демонстрації моделей спробуйте створити свій неповторний образ і настрій.

   Цінуйте матеріали і свій час: створюйте свої моделі, а наші уроки допоможуть Вам. Адже іноді трапляється так, що модель подобається в журналі, а у Вашому виконанні вона не виглядає належим чином. Це відбувається через багато причин:

   - помилка при виборі візерунка;

   - не враховане сполучення різних ниток або кольорів;

   - помилка при розрахунку;

   - деталі зв'язані дуже акуратно, а от виріб оброблений не якісно;

   - не враховані мотиви візерунків і т.п.

   А переробити не завжди є час, та й бажання вже того немає. І пряжа після перев'язування хоч небагато , але змінює свої якості не до кращого - деякі види сучасної пряжі зовсім не можна перев'язувати.

   Але ж дуже часто досить лише використовувати фактуру пряжі для створення красивої неординарної речі. Практична людина зуміє "вписати" у свій гардероб моду і продовжити термін життя своїх виробів, витративши при цьому мінімум часу. Все частіше при виготовленні одягу використовуються мережива й ажурні комірці, - і Ваша сукня вже виглядає більш витонченою, елегантною, жіночнішою.

   Головні убори і рукавички - найбільш актуальне доповнення до костюма. Їх не можна повторити з тканини - а шаль, зв'язана гачком завжди буде тільки Вашою неповторною річчю. І взагалі головні убори - особливі вироби, вони завжди на очах, привертають увагу на відміну від суконь, костюмів, кофточок, що сховані часто під верхнім одягом.

   Мода на трикотаж - це і прикраса нашого інтер'єру. Можна створити в'язаний абажур або скатертину, серветку або вазочку - і Ваш будинок набуде лише Вам властивий затишок і тепло.

   Багато візерунків самі по собі не нові, але комбінації цих візерунків можуть бути нескінченими, а творча думка дозволяє створення безлічі форм.

Вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Багатство і різноманітність геометричних елементів в українській вишивці (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов'янських і неслов'янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині. Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині. Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті. Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. . Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Вишивання хрестиком 

Якщо ви все ж таки зважилися на таку трудомістку роботу, як вишивання хрестиком, то, як мінімум, ви повинні одержувати задоволення від вишивання. У протилежному випадку - навіть не намагайтеся, терпіння у вас все рівно не вистачить.

Спочатку роботи ви повинні довідатися все про тканину, на якій ви вишиваєте. Перевірте, чи не сиплеться вона, якість тканини прямо залежить від її вартості.

Зараз з'явилася безліч ниток, наприклад, нитки з люрексом, або вручну пофарбовані муліне. Це може Вам знадобиться при виборі кольору малюнка.Майте на увазі, що деякі нитки, наприклад шовк, не слід змочувати перед вишиванням.

Для вишивання хрестом, використовуйте гобеленову голку. Такі голки мають закруглений кінець, що не проколює, а розсовує волокна тканини, а також велике вушко, у порівнянні з голками для шиття. Пропорційність така: чим більше номер голки, тим вона менше. Голка повинна бути досить велика для того, щоб Ви могли переміщувати нитку крізь тканину з мінімальним зусиллям. Це зменшує тертя, знос полотнини і муліне. На вибір товщини голки також впливає товщина ниток, а також число кількості волокон.

Вишивку хрестом варто починати з центру. Складіть тканину навпіл. Так ви знайдете середину. Уважно подивіться на мотив і спробуйте визначити найкраще місце для початку. Кожен проект має таке місце. Розташування початку може залежати від напрямку , у якому Ви вишиваєте.

Пам'ятайте, що при вишивці хрестом, усі стібки повинні бути зроблені в одному напрямку. Вони можуть бути в зворотному напрямку тільки в одному випадку - для досягнення деякого зорового ефекту. Це бажано робити тим, хто добре опанував техніку вишивки хрестом.

Видів стібків є декілька:

- традиційний метод, при якому ви закінчуєте попередній хрестик і починаєте наступний;
- датський метод, в якому спочатку вишивають половину хрестика, і закінчують хрестики в міру того, як повертаються.

Більшість людей для вишивки хрестом використовують обидва методи. Наприклад, у такій комбінації: датський метод для більшості стібків і традиційний метод для ізольованих хрестиків.

Дехто рекомендує вишивати горизонтальні ряди датським методом, а вертикальні - традиційним способом. У такому випадку усі стібки на зворотній стороні роботи будуть спрямовані вертикально. Багато хто вважає датський метод більш швидким. При вишиванні цим методом виникає менше плутанини з місцем розташування на тканині.
Але головне, при вишивці хрестом віддавати перевагу способу, в результаті якого виходить акуратний вигляд зворотної сторони вишивки.

Способи схову нитки схожі на ті, що застосовуються для закріплення нитки.

Перш ніж приступити до вишивки, треба вирівняти тканину по основі й утоку, намітити розташування візерунка на тканині, нанести візерунок і зап'ялити тканину. Краї тканини вирівнюють у такий спосіб: висмикують крайню нитку і по її сліду відрізають зайву тканину. Ширину і довжину виробу намічають у такий же спосіб.

Часто вздовж підверненого краю скатертини або серветки виконують візерунок у вигляді смужки. Такі смужки можуть так само поділяти площину виробу на квадрати або прямокутники, у яких вишивають основний візерунок. Перш ніж переводити візерунок, на тканині намічають розташування цих смужок. Для зручності виконання швів, а також для більш точного розташування їх на тканині, з неї висмикують одну нитку. Після цього основний візерунок переводять на тканину, розташовуючи його між лініями від висмикнутих ниток. По їхньому сліду виконують один із швів, наприклад: "вперед голкою", "шнурок", “стебельчатий”, тамбурний, "козлик", після того як буде виконаний основний візерунок.

Геометричний візерунок на тканині з чітким переплетенням ниток можна виконувати по рахунку ниток тканини. Якщо геометричний візерунок виконують на щільній тканині, на якій не можна рахувати нитки, його переводять на тканину способом «припороху». Для цього малюнок наносять на міліметровий папір. Потім на прокладку з тканини або газети кладуть лист кальки, а на неї міліметрівку з візерунком і проколюють обидва папери в місцях, де лінії візерунка збігаються з крапками перетинання вертикальних і горизонтальних ліній клітки. Лист кальки з візерунком із проколів - «сколок» - злегка протирають тампоном, змоченим у машинній олії, кладуть на тканину і прикріплюють до неї в декількох місцях. Тампон роблять з вати й обертають його марлю.

Якщо тканина світла, то тампоном протирають спочатку пофарбовану сторону темного копіювального паперу, потім «сколок». Замість копіювального паперу можна взяти порошок синьки і змішати його з гасом. Барвниковий склад пройде крізь дірочки кальки, утворить на тканині припорох - сліди у вигляді крапок , по яких можна вишивати.

Для перекладу малюнка на темні тканини тампон змочують у гасі, змішаному з крейдою або зубним порошком. Можна використовувати для цієї мети зубну пасту, ні з чим її не змішуючи. Таким же способом переводять візерунки з довільним контуром. При цьому «сколок» одержують, проколюючи візерунок по всьому контуру. Відстань між проколами не повинна перевищувати 2-3 мм. Цей спосіб дає можливість уникнути перекручувань малюнка при перекладі на тканину, прискорити і полегшити роботу, особливо там, де той самий візерунок вишивають кілька разів .

Якщо немає можливості приготувати «сколок», візерунок переводять за допомогою копіювального паперу. Папір з візерунком кладуть на тканину і прикріплюють її шпильками. Потім під малюнок кладуть копіювальний папір і обводять візерунок з довільним контуром гострозаточеним олівцем. При перекладі на тканину візерунків геометричного характеру олівцем або ніжкою шкільного циркуля проколюють міліметрівку з копіювальним папером у місцях, де лінії візерунка збігаються з крапками перетинання вертикальних і горизонтальних ліній клітинки. На тканині залишаться крапки. Переводячи малюнок за допомогою копіювального паперу, треба пам'ятати, що лінії візерунка не повинні бути жирними, щоб тканина і нитки в процесі виконання вишивки не забруднилися. Тому новий копіювальний папір попередньо треба протерти сухою ватою або ганчірочкою.

На тонкі прозорі тканини візерунок переводять за допомогою підсвічування. На скло, під яким поміщена лампа, кладуть кальку з чітким візерунком, а поверх неї добре натягнуту (зап'ялену) тканину. Гострозаточеним олівцем обводять візерунок, що видний крізь тканину.

На сукно, оксамит та блискучі тканини візерунок переводять приметкою через цигарковий папір. Для цього малюнок переводять на цигарковий папір, приметують її до тканини і прошивають частими стібками шва "вперед голкою" по всьому контуру. Потім папір обривають.

Робоче місце вишивальниці. Для того щоб вишивати було зручно, необхідно правильно організувати робоче місце. Стіл із усіма пристосуваннями й інструментами повинен стояти так, щоб світло падало на роботу з лівої сторони . Якщо в столі немає шухляди, нитки можна зберігати у вишитому мішечку, інструменти - у спеціальній коробці, а аркуші кальки з візерунками - у папці. Дуже важливим є правильне положення вишивальниці при роботі, тому що неправильна посадка приводить до сутулості, скривленню хребта, короткозорості. Під час роботи необхідно стежити за тим, щоб груди не були стиснуті , корпус трохи нахилений уперед, ноги - на невеликій підставці. Відстань між очима і роботою повинна бути від 25 до 30 см. Іноді для цієї мети п'яльця установлюють вище, підкладаючи під них дошку, книгу і т.д. Стілець повинен бути присунутий до столу так, щоб можна було упиратися в його спинку. Велике значення має правильна постановка рук під час роботи: ліва рука повинна знаходитися внизу, права - зверху п'ялець. Права рука проводить голку на виворітну сторону вишивки гострим її кінцем, а ліва, узявши голку за гострий кінець, виводить її на лицьову сторону тупим кінцем (вушком). Нитку затягують правою рукою. Так вишивають на рідких тканинах і стрічковій сітці. Виконуючи вишивки на щільних тканинах, голку з виворітної на лицьову сторону виводять гострим кінцем. Для цього, перш ніж виколоти голку на лицьову сторону , її перевертають лівою рукою.

Тканини і нитки. Вибір тканини і ниток для ручної вишивки залежить від призначення виробу, характеру візерунка і способу його виконання. Так для вишивки володимирськими швами потрібна щільна тканина, наприклад льон з лавсаном, і різнобарвні нитки в кілька додавань, а для вишивки блузки білою гладдю - більш тонка тканина (маркізет і т.п. ) і одноколірні нитки муліне в 1-2 складань. Для вишивки по розрахунку ниток зручніша тканина полотняного переплетення (льняна і напівльняна), рогожка, штапельна і шовкова полотнина, рідина (рідка тканина з льняних кручених ниток).

Для висмикування ниток у стрічковій вишивці придатні тканини з однаковою товщиною ниток основи і утік. Різна товщина ниток утрудняє роботу, тому що приходиться відраховувати різну кількість ниток по основі й утоку. Для такої вишивки непридатна напівльняна полотнина, що має бавовняну основу і льняний утік.

Для вишивки по намальованому контуру можна використовувати будь-які тканини. Для виконання вишивки застосовують льняні і паперові мерсеризовані нитки і муліне різних кольорів, вовняні нитки, паперовий і вовняний гарус, синтетичні нитки, ірис і шовкові нитки. Для підготовчих робот (приметування шматочків тканини до основної полотнини), підшивання краю виробу , оповивання стовпчиків мережки стрічкової сітки застосовують білі і кольорові бавовняні нитки №№ 40, 50, 60 на котушках, а для виконання прапорів у білій гладі - № 80. Нитки повинні бути міцними, рівномірно пофарбованими і стійкими до світла і води. Міцність нитки перевіряють, розтягуючи її руками: гарна нитка повинна пружинити і не відразу рватися.

Міцність фарбування ниток можна перевірити, якщо покласти їх зразки на сонце. Моток ниток муліне розкривають і розрізають у тім місці, де є вузлик. Для зручності підбора ниток у вишивці роблять набір картонок зі зразками ниток. На смужці картону довжиною 15-20 см і шириною 4 см ставлять крапки на відстані 1 см по довгим сторонам картону. Ножицями вирізують шматочок картону у вигляді напівкола або трикутника на кожному другому сантиметрі спочатку на одній стороні картону, потім - на інший, розташовуючи їх проти прорізів на протилежній стороні . Від мотка відокремлюють одне пасмо і намотують його на картон у тім місці, де є проріз. На одній смужці картону розміщують кілька відтінків ниток одного кольору: від світлого до темного.

Закріплення нитки на тканині. У вишивці на робочій нитці ніколи не роблять вузлики. Виворітна сторона вишитого виробу повинна бути чистою і акуратною. Нитку закріплюють на лицьовій стороні тканини в тім місці, де буде розташована вишивка. Якщо для вишивки необхідно взяти парне число ниток, наприклад 6 ниток муліне, від пасма ниток відокремте (по одній) 3 нитки. Складіть їх разом і всуньте в голку двома кінцями. Голкою з ниткою зробіть стібок і витягуйте нитку з тканини доти, поки залишиться маленький кінчик у вигляді петлі, що утворилася при складанні нитки вдвічі. У цю петлю всуньте голку з робочою ниткою і затягніть її .

Якщо вишивають в одну, три, п'ять ниток, то закріплюють робочу нитку інакше. Зробивши маленький стібок на тканині, нитку витягніть, залишивши невеликий кінчик. Цей кінчик нитки прикріпіть до тканини другим маленьким стібком, розташовуючи його поперек кінчика нитки. Зайвий кінець нитки відріжте. Місце закріплення нитки закрийте стібками вишивки. Можна залишити на виворітній стороні на початку роботи кінець нитки довжиною 5-6 см і обережно виконати кілька стібків на лицьовій стороні тканини. Потім всунути в іншу голку залишений на вивороті кінець нитки і зробити кілька стібків під тільки що виконаною вишивкою. Залишок нитки обрізати. Наприкінці вишивки робочу нитку закріплюють на виворітній стороні, роблячи кілька стібків у тім місці, де розташована вишивка.

Можна закріпити нитку і на лицьовій стороні тканини, протаскуючи її під вишиті стібки, або зробити кілька стібків в тому місці, що пізніше буде закрито вишивкою. 

1. Перед початком вишивання тканину потрібно підготувати - пропрасувати, краї обметати зиґзаґом, щоб не обсипалася (особливо якщо робота велика ), а якщо тканина менше п'ялець - по краям пришити смужки будь-якої тканини, і вп'ялити.

2. Перед тим, як сідати за роботу, бажано вимити руки, і якщо вишиваєте довго (особливо при роботі з білими нитками) - періодично повторювати цю процедуру. Це допоможе уникнути смуг на тканині в тому місці, де ми тримаємо роботу і "замусолювання" ниток, коли білий колір стає вже не таким білим .

3. Після закінчення роботи тканину краще виймати з п'ялець - це допоможе уникнути її деформації.

4. Якщо для вишивки потрібна парна кількість ниток, то краще зробити наступним чином: брати одну нитку, але робити її довшою і скласти навпіл. Тоді закріплювати її на виворітній стороні буде зовсім просто - провести голку через петельку, що утворилася при першому стібку.

5. Вишивати краще короткою ниткою - вона не заплутується і стібки виходять більш акуратними. Для того, щоб нитка лягала рівніше можна періодично відпускати голку з нижньої сторони роботи, щоб нитка розкрутилася, або ж провести голку по нитці до самої тканини і потім повернути її вгору в горизонтальному положенні так, щоб нитка лягала по краю вушка (нитка при цьому також розправляється).

6. Якщо робота вишивається великою кількістю кольорів, особливо з близькими відтінками, для зручності можна використовувати смужку картону з прорізаними в ній дірочками і просунутими в них нитками (такі бувають у наборах), а зверху написати номер кольору і позначення відповідне йому на схемі.

7. Після закінчення роботи вишивку відпарити з виворітної сторони , краще на махровому рушнику.

8. Якщо тканину з вишивкою потрібно буде прати, наприклад, якщо це рушник для кухні, а ви не впевнені в міцності фарбування ниток, перевірити це можна в такий спосіб. Намочити невеликі шматочки ниток і шматочок тонкої білої тканини, скласти тканину навпіл вклавши між шарами нитки, а потім пропрасувати праскою. Якщо нитки фарбуються - на тканині залишаться сліди (проробити це краще до початку вишивки).

1. Хобі (англ. hobby) — узагальнена назва улюблених занять або розваг, що не є робочою спеціальністю і до яких вдаються у вільний час.

2. Хобі чи Гобі?

3. Щодо походження терміну існують дві основні теорії.
4. 1. В середньовічній Європі серед дворянства вельми популярною розвагою було так зване «соколине полювання». Одним з найпопулярніших мисливських птахів, що в ньому використовувались, був чеглик (Falco subbuteo), який англійською мовою називається hobby.
5. 2. Згідно з іншою версією, назва походить від спеціальної породи невеликих за розміром коней, що їх використовували для прогулянок; назва цієї породи в англійській мові — також «hobby».
6. Як подолання наслідків інспірованого комуністичним режимом лінгвоциду щодо української мови та штучного зближення української мови з російською в українській літературі починає вживатися слово го́бі, однак за чинним правописом правильне вживання — хобі.

1.Моє хобі

2.Вишивання хрестиком

3.Вишивки

4.Вишивка

5.Відео

6.Вишивки гладдю

7.В'язання гачком

8.Схеми

9.Українська пісня - душа народу....

10.Пісні